Театр «Воробушек»: «Глядачів треба виховувати якісним гумором…»



Театр «Воробушек»: «Глядачів треба виховувати якісним гумором…»

 

Що б там не говорили скептики, але Харків можна по праву назвати театральною столицею України.  Якщо говорити про державні  театри, то їх в Харкові шість, але коли ми згадаємо молодіжні або їх ще називають незалежні театри - тут доведеться порахувати, адже за останніми підрахунками в Харкові їх близько сорока. Головна специфіка таких театрів – дивувати. Тому, зазвичай, і квитки на їх вистави розкуповуються швидше. Бо глядач, а особливо молодий, став наче «манірна дівиця», йому вже мало старих добрих вистав про добро і зло (хоча класика й житиме вічно), він іде за, так би мовити, театральним екшеном, і тут між театралами виникає справжня конкуренція. Виникає питання, як не тільки втриматися у вихорі новітнього театрального життя, а й зробити так, щоб тебе полюбили?   Губернії радо підказали відповідь троє акторів із інародного театру абсурду «Воробушек». Актори під час кожної вистави розгвинчують стереотипи, показуючи людям, наче в кривому дзеркалі через абсурд їхнє реальне життя, і ніяких махінацій зі світосприйняттям, лише стовідсоткова самовіддача та чимала порція якісного гумору.

 

Нічого подібного в театральному житті Харкова раніше не було, а як виникла ідея заснування театру абсурду і коли прийшло усвідомлення того, що це дійсно ваше?

 

Олександр Сердюк: «Театр заснувано 5 років тому, на той час уже був «МДТ» і «Котелок». Нам дуже подобалися їхні фішки, тобто робота із залом, нестандартні п’єси, але першочерговим був безпосередній контакт із глядачем,таким чином, вони порушували усталені правила.»

 

Василь Байдак: «Від самого початку ми хотіли, щоб глядач розумів куди йде, тому й акцентували увагу на тому, що ми театр абсурду - це й стало особливістю нашої роботи. Ми отримуємо неабияке задоволення, коли робимо щось інше. Наприклад, був випадок коли приїхали до Ізмаїлу і монтажер просто просив закрити завісу, бо не розумів як це актори працюють не на сцені, а в залі, от вам і щось інше. Багато людей просто не готові сприймати інше, але це ще більше мотивує. Ми не намагаємося як «Нова драма» відкривати купу проблем суспільства, хоча нашою творчістю, на підсвідомому рівні, також даємо своєрідний месидж.»

 

Найбільш знакові події для театру за 5 років?

 

Василь Байдак: «Найперше – це святкування «п’ятирічки». В жовтні минулого року, наш театр став рекордсменом за кількістю зіграних авторських спектаклів за один день. Грали увесь день в різних театрах Харкова, з сьомої ранку до сьомої вечора. Були зі спектаклями в Білорусі, Грузії, Одесі, Києві, Сумах, Ізмаїлі.»

 

В’ячеслав Маслов: «Не можу не згадати про участь у проекті «Ліга Сміху» в 2016 році, бо це був особливий час для нашої команди. Участь у «Лізі Сміху» збагатила нас досвідом, адже там дійсно працюють професіонали, а ще ми мали змогу попрацювати з геніальними редакторами, такими як Андрій Чівурін та Чингіз Мазінов. Робота редактора кропітка, бо він працює для рейтингу, щоб людині не хотілося перемикати канал. Щоб це було смішно, цікаво та не зламало команду, а ще було у форматі та головне - подобалося людям . Це був дійсно першокласний рівень!»

 

Олександр Сердюк: «Особисто я радий, що у кожної вистави своя начинка, концепція та сприйняття. Скажімо, наша візитна картка та перша вистава «Світ очима горобчика» влаштована з метою гумору.  В нас там не має багато простору для того, щоб розкритися повністю та акторськи розвиватися, у цій виставі все сумбурно та переплетено. Інша справа, вистави «Сутрєца» або «Добро, добро халва», вони вже з персонажами, мають сюжетну лінію, а відтак, ми маємо можливість розкритися акторськи.»

 

 

Комерція і театр, наскільки вони взаємозалежні?

 

 О.С.: «Останнім часом білети не дуже швидко розкуповуються і тут є свої причини. Якщо ми жили б у Німеччині або в будь-якій іншій країні з розвиненою театральною культурою, то коли б наш виступ проходив у якомусь клубі  - це викликало б набагато більше інтересу, ніж у традиційному театрі.  А у нас навпаки - все залежить не від колективу, а від місця де ти граєш, тобто квитки швидше розкуповуються коли граємо в ХНАТОБі або Будинку акторів. Ми багато стикаємося зі стереотипами, експериментуємо з афішами та назвами, але людина більше йде за комфортом, аніж за тим, що вона може там побачити.»

 

В.Б.: «У Польщі та Німеччині несхоже ні на що мистецтво більше цінують. У нас популярністю користуються антрепризи з якими їздять багато акторів. Під час таких спектаклів, як правило, зажди аншлаг, тому що там знамениті обличчя – це і є головною проблемою, адже достатньо вліпити «обличчя з телевізора» і глядач відразу піде.»

 

О.С.: «Відверто кажучи, останній спектакль, який проходив  у малому залі ХНАТОБу у нас повністю окупився. Це було вигідно, адже центр, нагріте місце. Думаю, варто прояснити читачам ситуацію з ціновою театральною політикою. Наприклад, просто зіграти спектакль (не враховуючи оренду) в якому грає 20 чоловік коштує від 10 до 25 тисяч. Це просто, щоб люди розуміли, бо багато хто говорить, чому так дорого?»

 

В.Б.: «Ви бачили, що на виставі задіяний шоу балет, актори 10 чоловік плюс масовка, декорації. Є ще речі, яких не видно – озвучка, яка висить, технік, який працює з мікрофонами, звукооператор, екран, проектор, світло, тощо. В театрі погодинна оренда, тому ти приходиш і тобі треба якимось чудом запустити цю машину, а на це у тебе 4-5 годин. Ось такі вони театральні реалії.»

 

Чи спостерігаєте у Харкові глядацьку еволюцію?

 

В.Б.: «Останній спектакль «Світ очима горобчика» для нас був неочікувано- складним. Уся справа в незвичній для нас публіці. Люди робили незрозумілі овації, вони аплодували, але відчувалося, що багато хто не розумів, що ж трапилося коли я бігав рядами.  Не треба дивуватися, адже перших три роки на вистави «Воробушка» ходили продвинуті та недооцінені «діти в окулярах» - айтішники і т.д.  Еволюція полягає в тому, що спочатку нас недооцінювали, а потім зрозуміли. Зараз, можливо лише декілька людей скаже, а що ці хлопці роблять?»

 

О.С.: «Ти повинен виховувати аудиторію і тоді вона буде рости! Ми зараз намагаємося вести за собою глядача, адже його треба виховувати якісним гумором. Немає ні одного інтерв’ю де б ми не сказали, що ми виросли на  Монті-пай, шоу Довгоносиків, Майті Буш, шоу Енді Кауфмана. Актори з усіх перерахованих шоу не просто коміки, своїми жартами вони намагалися показати світу його власне обличчя. У всіх цивілізованих країнах актора виховують як особистість, яка повинна бути вищою за інтелектуальними мірками від пересічного громадянина. Наших акторів виховують не як еліту, а відразу ніби наголошують, що у вас не буде роботи в цій країні. Це дуже несправедливо, адже театр завжди був очима суспільства.»

 

У Харкова таке розмаїте театральне середовище, а які театри у вас викликають захоплення?

 

В.М.: «Театр «Прекрасные Цветы», Ляльковий театр. Треба пам’ятати, що наш театр ляльок вважається одним із найкращих в Європі. В театрі Шевченка ставлять антрепризу і прибирають дуже гарні речі. Декілька разів на малій сцені Будинку актора показувала спектакль «Любов» - дуже прониклива вистава. Взагалі, на сцені Будинку актора виникали дивовижні речі.»

 

О.С.: «Вся краса «Нової драми» в тому, що ти приходиш у театр і бачиш людину, яка не соромиться, а просто робить те, що їй подобається. Це супер! Може виходити гарно, може не дуже, але ти кайфуєш від того, що хтось робить щось нестандартне і не боїться за наслідки. Це не комерційна штука - просто актори роблять те, що подобається та інколи своєю грою не тільки приводять у захват, але й шокують глядача. Театр не полягає в тому, що актор повинен підняти брови, а глядач із останнього ряду це побачити – театр має бути з людським обличчям.»

 

 

У вас колоритно-неординарна назва інародний театр абсурду «Воробушек»,  а що за нею стоїть? 

 

В.М.: «Маленький світ, який для його жителів став більшим, ніж навколо цього напису.»

 

О.С.: «За цим написом ховається те, що просто влетіло тобі в голову, коли ти йшов. Воно таке маленьке, не образливе, нікому нічого поганого не робить. Я знаю, що деякі люди не люблять голубів, але ніколи не чув, щоб не любили горобчиків.  Самі посудіть, зазвичай, горобець літає, крихти їсть, нікого не напружує, але щось у ньому є. Загадкова пташка, яка особисто мені дуже подобається. Також у назві театру є приставка до загальної назви, яка водночас і відлякує людей – інародний театр абсурду. Багато хто не розуміє назву театру, адже з одного боку «Ворбушек»  – дитяча назва, а з іншого, не зовсім зрозуміле продовження, то це щось страшне, чи навпаки - дитяче? Якби просто було театр «Воробушек», то було б якось буденно та нудно, а так виникає битва назв. Це дитячість, а може і щось серйозне, але якщо коротше, то це своєрідний гумор.» 

 

В.Б.: «Воробушек – пташка маленька,  непоказна, але ти її бачиш всюди. Інколи можна проходити повз куща і там нічого не побачити, але якщо придивитися ближче, то під ним буде зграя горобців. І вони тобі нічого не зроблять – максимум вкрадуть твою картоплю в Макдональдсі. Ми створюємо саме такий гумор. Якщо йти по дорозі, то його не видно, але якщо подивитися під іншим кутом, то виникають абсурдні речі. Інародний – це вже був для нас мозковий штурм, адже назва театр абсурду вже була, а інародний ми зібрали буквально по частинах. По-перше - це граматична помилка, бо немає інародний є «інородний», а це підходить нам по сенсу, адже ми наче «інародне» тіло в «театральному організмі». Також інародний, робить наголос на тому, що ми не комерційні, ми не антреприза. Загальна маса народу на нас не прийде, хоча останній спектакль «Світ очима горобчика» показав протилежне. Можливо публіці й сподобалося. Інародний театр абсурду – це продумана річ, і гадаю, що ми донесли її сенс. Вона відлякує того, хто не цікавиться і приваблює тих, хто, навпаки, зацікавлений.»

 

П’ять років ви працюєте та створюєте щось нове, секрет цих п’яти років?

 

В.Б.: «Завжди є новий рух. Так і у нас, є  спектакль, який грається постійно, але завжди є нова фішка. Якісь жарти, щоб ми трималися бадьоро. Своїми абсурдними постановками ми і зацікавлюємо глядача. Вважаю, що за нами цікаво спостерігати, бо люди не знають чого від нас чекати…»

 

В.М.: «Це вже як родина. Ми бачимо, що пройшло п’ять років і у нас виходить грати вистави, ми ростемо та починаємо відкривати нові грані.»

 

О.С.: «Дуже притягують колективи, які несуть якусь особливу енергетику. Насправді, ми розуміємо, що глядач від нас чогось чекає, і ми, в свою чергу, від глядача також чекаємо взаємності. Зараз нашим девізом є «Більше думати та більше робити!» Думаю, що глядачі переконаються в цьому, переглянувши наші нові спектаклі до 8 березня та 16 квітня, плануємо порадувати і фестивалем абсурду. Фестиваль матиме назву «Сутула Собака Джекі Чан» і проходитиме з 16 по 17 червня. Його особливістю є те, що за один день ми збираємося зіграти 6 спектаклів. В будь-якому випадку, нам хочеться вести за собою людей і це можливо тільки тоді, коли дійсно отримуєш задоволення від того, що робиш.»

 

Альона Руденко

 

 

 

 

Оставить комментарий




ФИО *
Контактные телефоны
Текст сообщения *
Ваш e-mail *
captcha

Поля, отмеченные *, являются обязательными для заполнения