Валерій Дема: До земельної реформи зі здоровим глуздом



Валерій Дема: До земельної реформи  зі здоровим глуздом

 

 

Україна впевнено увійшла в 2018 рік з новими перспективами, планами та ідеями, але деякі питання з року в рік не дають зробити впевненого кроку назустріч реформам. Так, питання вільної купівлі-продажу землі крокує поряд з мільйонами українців ще з 2002 року. Влучними думками, стосовно перспектив земельної реформи, її ролі в підтримці економіки держави та розвитку сільського господарства України поділився з журналом «Губернія» віце-президент компанії «SigmaBleyzer» Валерій Дема.

 

— Валерію Івановичу, 7 грудня Верховна Рада продовжила мораторій на продаж землі. Багато хто обурений таким кроком. Одні зазначають, що Україна, таким чином, не отримує належної міжнародної підтримки, інші вважають, що земля є таким собі «мертвим капіталом», відтак, забезпечує Україні ще один рік бідності, а яка особисто ваша думка з цього приводу?

— Насправді, ринок землі - це абсолютно необхідна частина економічної структури будь-якої країни. Без ринку землі ми економіку України змінити чи перелаштувати не зможемо — це однозначно.З іншого боку, його запровадження без необхідної для цього підготовки,стало б по-справжньому глибокою, навіть катастрофічною помилкою, адже для того, щоб працював ринок повинен бути механізм його функціонування та власне товар. Умовно кажучи, як картопля — є санітарні та агрономічні норми, за якими вона вирощується та пакується, є правила торгівлі в магазині —приблизно так і з землею. У нас, якщо брати з юридичної точки зору, немає самого товару. Більше того, відсутні правила за якими земля купується, продається, оцінюється, реєструється та закладається. Елементарних, але обов’язкових речей немає, тож як можна запроваджувати ринок землі?!Треба сподіватися, що за цей рік, буде зроблено дві головні речі. Це прийняття закону «Про ринок землі» і легалізація самого товару. Для цього необхідно, щоб уся земля була в реєстрі, звірена, картографована, кожній ділянці був присвоєний кадастровий номер, тобто унікальний номер саме цієї ділянки. Не треба забувати про чітку фіксацію власника, наприклад — це може бути приватний сільськогосподарський пай Петрова Івана Івановича,або ж поле, яке належить Іванківській сільській раді, чи відноситься до запасу та резерву, які належать державі. Отже, в будь-якої ділянки повинен бути стартовий власник. Коли всі без винятку ділянки перебуватимуть у реєстрі з номерами, кордонами та власником, тільки тоді зможе запрацювати ринок землі. У нас цього поки що немає.

 

— А що потрібно для того, щоб вдалося за цей рік підготувати відповідні закони?

— Для цього треба лише бажання.

 

— У нас є таке бажання?

— У нас з вами бажання є. Знаєте, як кажуть, і сила є, і воля є, а сили волі — нема. Для прийняття закону, що стосується ринку землі, треба максимум півроку. Ми ж бачимо, коли комусь із влади реально треба прийняти закони, їх приймають першочергово. З реєстром та кадастром взагалі відбуваються дивні речі, бо на моїй пам’яті вже чотири рази (!) приймали державні програми з інвентаризації землі. Кожен рік виділяється багато коштів з бюджету, щороку вони кудись ідуть, а результат один і той же. У нас немає ні кадастру, ні реєстру. Виходить, що купа людей і структур зацікавлені в тому, щоб їх і не було. Зараз чорний ринок землі, коли брати державну землю, складає мінімум 30%, а оскільки земля не врахована, то багато земельних ділянок, про які знає місцева влада, не перебувають ані в реєстрах, ані в кадастрах. Такі ділянки десь нелегально орендуються, якщо це можна назвати орендою, використовуються та, відповідно, кимось «кришуються». Тому спротив на місцях буде значним, доведеться проводити інвентаризацію централізовано і методом тиску.

 

— Міністерство аграрної політики та продовольства України не виключає внесеннядо проекту закону «Прообіг земель сільськогосподарського призначення» норми про надання юридичним особам права купівлі дооднієїтисячі гектарівземліпрогнозуєтьсящо це будуть найактивніші покупціЧи погоджуєтесь із цим припущенням?

— Напевно, аграрні сільськогосподарські компанії та фермерські господарства будуть найактивнішими покупцями на першому етапі, тому що вони реально щодня працюють із землею. Інша справа, що страшилки, які малюють наші популісти, мовляв, якщо буде ринок землі, то прийдуть жахливі та страшні «чупакабри» у вигляді агрохолдингів, як вони інколи їх називають, і все скуплять — це повна маячня. Навіть, якщо брати весь ринок земель, то 200 найбільшихагрохолдингів обробляють усього 12% орної землі.

Їм тільки щоб зі своєю землею розібратися, потрібні колосальні кошти. Уявіть компанію, яка обробляє 50 тисяч гектарів при умовній ціні 1000 доларів за гектар. Особисто я не знаю такої компанії, яка б зараз обробляла 50 тисяч гектарів та була в змозі викласти 50 млн. доларів. Навіть, якщо чисто теоретично агрохолдинги скуплять 12% орної землі — це три мільйони гектарів та три мільярди доларів в економіку України. Якщо агрохолдинги знайдуть ці гроші та «кинуть» три мільярди доларів в економіку України, хіба це погана перспектива?Агрохолдинги — це не найбільш зацікавлені покупці землі, а от фермери та середні компанії, які обробляють від 500 га до 3000га, — це основна маса покупців. Знову ж таки, вони купуватимуть не відразу, цей процес буде розтягнуто на роки, адже мільйон-два доларів викласти одразу дуже складно, у них просто немає таких грошей.

 

— Якщо подивитися на структуру через 20 років — скільки буде агрохолдингів, скільки середніх та малих підприємств в Україні за цих умов?

— Якби я міг відповісти на це питання, то був би чемпіоном з покеру на змаганнях із призовим фондом 100 мільйонів доларів. Це треба мати талант передбачення завзятого картяра — ніхто не знає, як на це запитання правильно відповісти. Є таке поняття, як державна стратегія розвитку сільського господарства. Стратегій може бути багато, але реальних є дві — фермерська та індустріальна. Фермерська пов’язана з дрібними господарствами — від 100до 300 га,як у Швейцарії, Австрії та деяких інших країнах світу. Це, переважно, господарства сімейного типу. Є індустріальний спосіб, як приклад можна взяти Австралію, Аргентину, Бразилію, США, Південну Африку. Найбільші сільгоспвиробники ідуть іншим шляхом, де дозволяється консолідація чи взяття землі в оренду в обсязі 20-25 тис. га. Є купа проміжних варіантів, але, знову ж таки, все залежить від закону «Про ринок землі» — він буде визначальним. Це повинно бути політичним рішенням держави, або так або так.

Будь-який із цих шляхів має свої плюси та мінуси. Перевага індустріального шляху полягає в тому, що на сьогодні Україна виробляє 60-65 млн. т продукції, тобто у нас є потужний потенціал. У прогнозах — виробництво до 150-180 млн. т. Економіка внутрішнього використання має показники 20-25 млн. т. Ми вже зараз експортуємо 30-35 млн. т продукції. І навіть з такими показниками, виробництво сільськогосподарськоїпродукції вийшло на третє місце за експортною виручкою в економіці, після металургії та хімії. А тепер уявіть, якщо ми вироблятимемо 180 млн. т, а експортуватимемо 150 млн. т, то сільське господарство зможе посісти за обсягом 60-70% української економіки. Це і валютна виручка, і зайнятість населення, і ВВП, однак таке можливо тільки при індустріальному шляху розвитку.

Якщо брати агрохолдинги, то в них урожайність 50-70 ц з га, у дрібних фермерів—30-35 ц/га. Індустріальним компаніям не проблема вийти на рівень 150 ц з га, як у Франції та Німеччині, а от для фермера вийти навіть на врожайність 60-65 ц з га —це справжня казка. Все це плюси індустріального виробництва, але воно має й мінуси, ніщо не є ідеальним. Найголовніший мінус — зайнятість сільського населення. Індустріалізація завжди призводить до того, що високотехнологічне підприємство зменшує рівень зайнятості. Країни, які пішли таким шляхом, перші п’ять років значну частину коштів від експортної виручки спрямовували на розвиток інфраструктури села. У фермерського господарства найголовніший плюс — це самозайнятість. Мінуси ж наступні: Україна може забути про статус одного з лідерів сільськогосподарського виробництва, експорт продукції буде мінімальним. На сьогодні, рівень експорту 60-65% можливий завдяки великим компаніям. Якщо обирати суто фермерський шлях, то великі компанії поступово зникнуть. Виробництво буде відносно малоефективним, низькотоварним, але дасть багато робочих місць— по суті,це єдиний плюс. Ризики занадто великі, адже можна поховати сільське господарство —вагому частину економіки країни.Краще вже, нехай все буде на нинішньому рівні. По-друге — це потребуватиме значних зусиль та державних надходжень, бо до такого ринку приватні інвестиції не підуть. Фермерам потрібні кошти, в середньому 500 дол. на гектар. Наприклад, якщо 200 га — треба 100 тис. дол. Коли ми бажаємойти фермерським шляхом, то маємо не тільки поділити землю на ділянки по 100-200 га, а й дати можливість її обробляти, а для цього потрібні кредити. Скажімо,якщо йдеться про 20 млн. га, то треба виділити 10 млрд.дол., щоб підтримати фермерів, а таких грошей, звісно, немає. Третій мінус, полягає в тому, що дрібнофермерська система господарювання не здатна утримувати сільську інфраструктуру. Доведеться робити це державі.

 

— Валерію Івановичу, тож як розвиватиметься сільське господарство України, адже все це нинішній бюджет не зможе потягнути?

— У тому то й уся справа. Ми зараз намагаємося розмірковувати з точки зору здорового глузду. Я ж нагадаю вам фразу Вінстона Черчилля —чим відрізняється політик від державного діяча? «Державний діяч думає про наступні покоління, а політик — про наступні вибори». Вибори можуть загубити все, тому, якщо розмірковувати з точки зору громадського діяча, потрібен здоровий компроміс, який відводить чільне місце дрібнофермерському сектору, разом із тим — робить певні кроки і в бікіндустріального. Требарозуміти, що за рахунок індустріального шляху державаотримає гроші, частину яких віддасть напідтримку фермерських господарств — це державний підхід,а у нас зараз, нажаль, підхід дещоінший.

До будь-якого питання, навіть серйозного, можна додати трохи гумору, тож анекдот «на тему» від Валерія Деми:

Збори колгоспу, виступає голова: «На порядку денному у нас два питання —побудова хліву та комунізму. Оскільки грошей немає, то переходимо відразу до наступного питання». Так що в нас приблизно так само, дощок немає, але будемо будувати «комунізм», - говорить Валерій Дема.

 

Розмовляла Альона Руденко

Оставить комментарий




ФИО *
Контактные телефоны
Текст сообщения *
Ваш e-mail *
captcha

Поля, отмеченные *, являются обязательными для заполнения