Літературне життя Харкова



Літературне життя Харкова

 

 

 

 

Світлі обличчя з очима сучасності

 

Що ми відчуваємо, коли чуємо нарікання? Неприязнь, спустошення, роздратування або… отримуємо мотивацію. Саме завдяки бажанню змінити щось на краще виникають креативні ідеї чи створюються непередбачувані проекти, об’єднання або осередки. Приємно усвідомлювати, що Харків у цьому плані не є винятком, а скоріше навпаки — прикладом для наслідування…

 

Обличчя перше. «Клуб в кубі»

Літературне об’єднання «Клуб в кубі» для багатьох поетів та музикантів Харкова стало світлом у творчій незвіданості. Засноване 2012 року, дітище харківського поета, журналіста та музиканта Ігоря Костроміна не просто існує, а живе повноцінним життям, бо випробуване не тільки часом, але й закоханістю в творчість. Без цього ніяк…

«Харків від самого початку був і залишається дуже серйозною творчою одиницею, адже він дає Україні безліч імен. Якщо брати до уваги харківську літературну тусовку, то вона крута. Одна проблема — Харків трішки пісний в плані відвідування творчих вечорів, навіть на презентації книжкових новинок ходять неохоче. Незважаючи ні на що — рух відбувається, і якісний рівень дуже високий. Скажімо, в Києві на багатьох престижних літературних фестивалях, учасники харківських делегацій завжди посідали перші місця за рівнем майстерності.

Ідея «Клубу в кубі» — це створення творчого майданчика для молоді. Перше зібрання відбулося 3 травня 2012 року. До цього були «квартирники» творчого об’єднання «ТМІН», який вела Катя Галат. Там збиралися андеграундні поети та музиканти. Це відбувалося 2009 року. Згодом проект було закрито. Вся наша компанія залишилася на вулиці, тоді я вирішив, що не можна просто так все покинути. І якось все раптом збіглося — випадково зайшов до літературного арт-кафе «Куб», поговорив з хазяйкою, й вона дозволила нам збиратися раз на тиждень у неї. На першу зустріч прийшло понад 50 чоловік, які отримали три години творчого релаксу.

Оскільки, я уже мав досвід як сценічних виступів, так і письменницьких, то розумів, що можу допомогти молодим людям. Відбувалося це так: людина приходила зі своїми літературними тарганами в голові, давала рукописи, ми усі слухали, а потім я допомагав — редагував, підказував. Я не побоюся сказати, що за понад п’ять років, близько ста поетів та музик вбралися в пір’я й вилетіли з «кубівського» гнізда. Багато з них зараз відомі та самі вже збирають зали шанувальників. І це було видно по фестивалю «Харківська осінь», адже добра половина учасників — це вихідці з «Клубу в кубі». Більше того, ми постійно їздимо на різноманітні фестивалі, нагадуємо про себе і про нас не забувають. Приїжджають з Києва, Полтави, Дніпра, Запоріжжя, Сум... Ці люди ні на що не розраховують, а просто хочуть про себе заявити і виступатимуть навіть якщо в залі буде двоє людей.

Торкаючись теми літературного життя Харкова, варто згадати про Харківську спілку письменників. У нашої Спілки є свій непохитно консервативний підхід, своя точка зору на сучасну українську літературу. Вважаю, що це все слід терміново змінювати, а для цього треба просто повернутися обличчям до молоді, а не дивитися на неї зверхньо. Я особисто чув висловлену кимось зі спілчан думку, що «нинішні молоді ніякі», що їх поезія «не несе ніякої цінності». Як це, хлопці? Ви хоча б когось слухали, окрім себе? Не піде молода людина до вас при такому підході, вони бунтарі по натурі — а згадайте, якими ви були? Саме тому, у мене нема ніякого бажання бути членом Спілки, мені нічого від них не треба, як і їй від мене. З таким підходом нічого не зміниться до того часу, доки в неї не увіллється молода кров.

Мотивує мене не покидати об’єднання, а з року в рік розвивати його, перш за все, те, що всі, хто приходить на наші заходи, вже давно рідні для мене люди. По-друге, дуже хочеться, щоб усе було живим, діяло та розвивалось. Народ треба підштовхувати, бо багато хто пише дошухляди. Бувають випадки, коли приходить людина, читає, і я дивуюся, адже вірші гарні. Я кажу авторам, що потрібно ділитися своїми творчими поривами з оточуючими, адже це дар Божий — пиши, працюй, іди та неси це людям! Я цим займаюся, бо мене так влаштували, розумію, що це моє місце та моя ніша. Моя цеглинка в будівлі світі саме така, тому іншим я бути не можу.

Щодо питання успіху «Клубу», то на нього можна відповісти по різному, адже були випадки, коли до Клубу приходило троє людей, а наступного разу — п’ятдесят. Це творче середовище, воно дуже непередбачуване, майже як погода. Думаю, що проект, якщо він існує вже понад п’ять років, можна назвати успішним. Але, насамперед, його успіх полягає в тому, що він дав путівку в творче життя багатьом цікавим поетам та музикантам. «Клуб в кубі» показав напрямок — в який бік треба іти, що потрібно робити. До нас приходило та приходить безліч народу, випробовує свої сили, намагається щось довести. В нашому місті вже з’явилися нові угруповання — «Поетичний Мош», «Слем», «Віршозаміс». Я завжди говорю: слухайте, насичуйтесь, нехай це вас надихає і буде поштовхом вашої творчості. Я їх стимулюю, щоб вони створювали вірші, писали музику та пісні. І завдяки «Клубу в кубі» прокинулося вже дуже багато творчого народу…», — зазначає Ігор Костромін.

 

Обличчя друге. Networчі

Проект Networчі виник завдяки випадку. Саме випадок об’єднав цікавих молодих жінок, які поставили собі за мету змінити творче повітря Харкова, наситивши його озоном сучасності. Networча Юлія Баткіліна погодилася поділитися спогадами з «Губернією» — наскільки важко було це зробити.

— Літературний процес Харкова дуже строкатий. Можливо, ви думаєте, що є осередки в яких його немає, однак, насправді він присутній скрізь. Ви думаєте, що він яскравий та що є якісь нетривіальні підходи та невидимі течії — так, присутні й вони. Ви можете думати, що він креативний чи вторинний — і це все буде правдою…

Ідея Networчих не нова, адже літературні спектаклі та перформанси, як жанр, уже існують. Найголовніше — це не сама ідея, а здатність її втілити. Ідея створення нашого проекту виникла так. Юлія Максимейко, яка зараз виступає сама, але була співзасновницею, отримала від Ігоря Зарудка пропозицію зробити вечір жіночої лірики на «KharkivBookFest» 2016 року. Вона нас зібрала, й ми почали наполягати на тому, що хочеться чогось більшого, а не просто встати та почитати, і от стала поступово кристалізуватися ідея, але остаточно її опрацювала Аня Кисельова, яка є професійним режисером, тоді й з’явилася перша вистава «П’ять». Ми не планували ставати постійним колективом, але потроху це сталося. Мені здається, що основна особливість, яка нас відрізняє — це те наповнення, яке кожна несе у літературний перформанс. Це те, як нами опікується й «витягує» з нас якісь акторські здібності Аня Кисельова. Те, як ми підбираємо вірші, поетичний голос кожної. Зараз в колективі четверо: Анна Кисельова, Марко Терен, Катерина Єгоренкова та я. Ми не маємо мети розширюватися. Часом, у нас трапляється формат «Networчі гості». Наприклад, серед таких запрошених у нас була Ірина Бондаренко, Олександр Бобошко, який з нами виступав на виставі «Чорнотроп». Під час відеомосту з Івано-Франківськом з нами співпрацювала Марія Микицей, а коли був поетичний міст Харків-Вроцлав — Наталя Нанашева. Взаємообмін творчих людей є надзвичайно важливою штукою.

Ми існуємо ненабагато більше року, тому не знаю, як складатиметься наша подальша фестивальна й концертна доля, але вже цього року з проектом «Інтимна лірика під баян» двоє з нас були запрошені на фестиваль «Бульба Фест». Повним складом брали участь у фестивалі «Дорога на Схід», на запрошення Сергія Жадана — ми показували там вперше перформанс «Вокзал». Відвідали фестиваль «Східний оберіг» у місті Покровськ, а у травні брали участь у «Ночі музеїв». У галереї «Бузок» у нас була містична вистава «Цілую. Пиши» і перформанс «Кольорове коло» у Літературному музеї.

Якщо говорити про нашу творчість, то іноді мені здається, що ніхто нічого не сприймає, а потім глядачі пишуть, що їм це сподобалося. Зі сцени ти взагалі не бачиш облич або бачиш їх якось викривлено. Я знаю, що публіка ходить, і це, мабуть, найкращий показник того, що ми на вірному шляху.

У творчих планах у нас повтор «Квадро казок». Ми готуємо спільну збірку, бо люди часто запитають про неї, але потрібні час і гроші. Хотіли б помістити туди ті вірші, які б відображали стан кожної з нас на момент виходу збірки, неодмінно щось буде з того, що ми читали в перформансах, бо це — наші улюблені вірші. Мріємо про створення в майбутньому чогось на кшталт відеопоезії в поєднанні з музикою.

Незважаючи на складну ситуацію в країні, в мене таке відчуття, що навпаки — всього стало більше. Людям хочеться чогось яскравого, переосмислення важких вражень останнього часу, і це має бути, і має жити. Успіх будь-якого митця полягає в тому, щоб він знайшов свою аудиторію. Це не тільки Networчі, а всі прагнуть знайти в очах читачів розуміння того, що вони на правильному шляху. Дуже наївно сподіватися, що всі читачі знайдуть сто відсотків того, що ти вклав у текст, але якщо люди приходять і забирають щось собі як подарунок, то це — найбільший успіх. Якщо він є, то все інше не так багато значить, воно минуще», — вважає Юлія. І наостанок додає:

Зриваєшся з холодної постелі,

бо вже тобі нерадісно пора.

І біле сонце білої пустелі,

в міста твої розкосо зазира.

Твоє життя воно така тварюка.

Печаль твоя не чарка, а цебро,

та янгол твій рудий у двері грюка.

І ти йому такий: «Спокуха бро».

 

Альона Руденко

 

 

Оставить комментарий




ФИО *
Контактные телефоны
Текст сообщения *
Ваш e-mail *
captcha

Поля, отмеченные *, являются обязательными для заполнения